У інтерв’ю виданню NV, опублікованому 24 вересня 2026 року, радник президента з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов (позивний «Флеш») відтворив послідовність подій навколо української програми перехоплювачів реактивних «Шахедів». За його словами, ще взимку вісім українських компаній на нараді, скликаній тодішнім міністром оборони Михайлом Федоровим, заявили, що їхні апарати готові, літають, протестовані та мають достатню швидкість.
Водночас виробники не контролювалися щотижня і не показували напрацювання на вимогу. На той момент реактивних «Шахедів» було ще мало, тому перевірити перехоплювачі у бойових умовах повноцінно не вдавалося.
Що виявили перші бойові випробування
Під час випробувань з’ясувалося, що просто швидкого апарата недостатньо. «Герань-3» літає зі швидкістю 320 км/год, «Герань-4» — близько 450−500 км/год, а реактивні дрони проходять різні ділянки маршруту на швидкості 300 км/год і 500 км/год відповідно. Російські оператори, за словами Бескрестнова, аналізують роботу українських РЕБ і ППО та коригують швидкість ударних дронів.
Які вимоги постали перед розробниками
Перехоплювач має бути швидшим за реактивний дрон, підніматися на ті самі висоти, мати достатній запас пального, бути маневреним і мати канал керування. На великій швидкості та дистанції виникають виклики з радіокеруванням, тому потрібні автоматичне захоплення цілі машинним зором і автоматичне донаведення. За найлегшу частину роботи Бескрестнов назвав саме створення конструкції, яка швидко літає, а двигуни можна придбати за кордоном за 20–25 до 50 тисяч доларів. Україна поки не може замовити тисячі таких апаратів через потребу фінального бойового тестування, але після появи надійного зразка масштабування не становитиме проблеми.
Залишити відповідь